КАЛЬМІУСЬКА ФОРТЕЦЯ ТА СТАРИЙ МАРІУПОЛЬ
ЗА АРХЕОЛОГІЧНИМИ ТА ПИСЬМОВИМИ ДЖЕРЕЛАМИ

В.М.Горбов,
старший науковий співробітник
Донецького обласного краєзнавчого музею

Р.П. Божко,
зав. відділом
Маріупольського краєзнавчого музею

Маріуполь – одне з найстаріших міст Донеччини з багатонаціональним складом мешканців, з численними культурними традиціями. Пам’ятний камінь, встановлений на площі Визволення неподалік від багатоповерхової будівлі колишнього ДТСААФ свідчить про те, що тут знаходилася фортеця – центр Кальміуської паланки Війська Запорізького.

Кальміуська паланка та Кальміуська фортеця в науковій літературі зазвичай розглядаються в загальному контексті заселення краю чи історії Війська Запорізького. А.А. Скальковский оцінював цю паланку як нечисленну, але відмічав, що точних даних про кількість населення не збереглося [1, с.34]. Д.І. Яворницький повідомляв, що на цій території було всього два поселення та 28 зимівників [2, с.160]. У книзі «Мариуполь и его окрестности» вказано 61 зимівник, причому відмічено, що деякі з них були багаті та просторі [3, с.67]. В.О. Пірко присвятив історії паланки окрему роботу, в якій зокрема вказується що Кальміуська паланка за площею перевищувала інші, а за чисельністю займала четверте місце. Дослідник наводить підрахунки А.В. Бойко, згідно з якими в ній знаходилося не менш трьохсот зимівників [4, с.76]. За всієї уваги дослідників, історія окраїнної Кальміуської паланки та її центра – однойменної фортеці, становлення міста має численні протиріччя й лакуни. Отже, науковці на підставі письмових та зображальних джерел доходять суперечливих висновків. Системних археологічних досліджень цього періоду не здійснювалося. Лише у 1931 р. М.О. Макаренко розкопав так звані «житла забродів» на території майбутнього заводу «Азовсталь». Сам дослідник цю територію називав «Донською стороною», тобто такою, що відноситься до Області Війська Донського [5, с.18].

Мета даної статті – на основі історіографічного аналізу виявити та розкрити джерелознавчий потенціал археологічних матеріалів і пам’яток матеріальної культури для розв’язання найбільш дискусійних питань історії Кальміуської фортеці, а також подальшого періоду історії Маріуполя.

Основу джерельної бази дослідження склали матеріали розкопок, які були проведені у 2010-2011 рр. експедицією Маріупольського краєзнавчого музею під керівництвом В.М. Горбова, письмові джерела, які досі не залучалися, а також предмети з фондів Маріупольського краєзнавчого музею.

У розкопках брали участь мешканці м. Маріуполя – студенти міських ВНЗ, члени козацьких формувань. Автори виражають глибоку вдячність директору Маріупольського краєзнавчого музею О.М. Чаплінській, його співробітникам Л.І. Кучугурі, Л.М. Міліціній, А.С. Ладкіну, харківським археологам І.Б. Шрамко та С.А. Заднікову; полковнику А.В. Безручко; Н.С. Шевченко, Л.В. Горохову, LV (авторський псевдонім), П.А. Світлицькому, С.І. Тафінцеву та багатьом іншим.

У краєзнавчій літературі фортецю Кальміус часто називають Домахою, що, на нашу думку, не відповідає історичним джерелам. Адже ще Д.І. Яворницький писав про те, що центр Кальміуської паланки знаходився в самому гирлі р. Кальміус при впадінні її в Азовське море, де «некогда стояло городище Домаха» [2, с.161], тобто на момент створення паланки Домаха вже не існувала. Г.І. Тимошевський детально розглядає історію топоніму «Домаха» та пише про те, що у ХVIII ст. «здесь была уже значительная казацкая крепость под названием Кальмиусская паланка или просто Кальмиус» [3, с.67]. Л.І. Кучугура, проаналізувавши 63 топоніми і гідроніми «Домаха», визначила широкий ореол їх використання перш за все уздовж русла Дніпра та його приток, підкреслила відношення гідроніму до «озера» в усті Кальміусу та пов’язала його появу з приходом сюди «ватаг» запорожців для рибного промислу [6, с. 159-162]. Тим не менше, на карті «Південна Україна в XVIII сторіччі» на місті Кальміуської фортеці стоїть позначення «Домаха» [7, с.63-64]. В другій роботі В.О. Пірко вказує, що на 1740-і роки «припадає початок побудови Кальміуської слободи при козацькому форпості Домаха» [8, с.21]. З нашої точки зору, це змішення різночасових та різнокультурних явищ.

У книзі «Мариуполь и его окрестности» вказується, що за даними академіка І.А. Гільденштедта, який проїжджав через фортецю в 1773 р., в ній був полковник і 200 козаків [3, с.67]. Цю ж інформацію використовує В.О. Пірко. Але інші дослідники переконливо довели, що Гільденштедт проїхав приблизно в 12 верстах північніше фортеці [9, с.19; 10, с.178] та, ймовірно, бачив козачу охорону переправи через р. Кальміус, а не населення фортеці.

Викликає заперечення характеристика, яку дає Р.І. Саєнко. За її даними укріплення мало невеликі розміри – це був квадрат 150 х 150м, оточений земляним валом. Такі укріплення, які запорізькі козаки називали радутами, були призначені для тимчасового перебування невеликого загону (до 50 осіб) козаків, направлених для несення вартової служби [11, с.59]. Описані вище радути дійсно існували, але вони розташовувалися в 10-20 верстах один від одного вздовж берега Дніпра від гирла впадання р. Кінські Води до р. Самари [2, с.316]. Це фортифікаційне поняття стосовно запорізьких старожитностей мало цілком конкретну географічну прив’язку і не стосувалося Кальміусу.

Відомо, що після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774 рр. територію, на якій розташовувалося Кальміуська фортеця, у числі інших земель було офіційно приєднано до Російської імперії. Фортеця була знищена, але залишки земляних укріплень зберігалися ще досить довго. На картах Маріуполя ХІХ ст. вони тим чи іншим чином були позначені. Так, на перспективному плані міста, затвердженого Олександром I 11.05.1811 р. вал і рів старого ретраншементу були нанесені. Надалі це ж зображення дублювалося на інших маріупольських планах з деякими уточненнями. Наприклад, на плані 1827 р. відмічено, що старий редут призначений до зриття (МКМ. – 3368-Д). У поясненні до плану 1832 р. також вказано: «старий ретраншемент, зовсім знищений» [12]. При цьому у середині території, обмеженої валами, позначено ваги та інші об’єкти міського базару. У 1830-і рр. ще було видно руїни будівлі козацької Свято-Миколаївської церкви [13, с. 77]. Остаточно сліди укріплень, які існували на протязі майже 70 років, були знесені в 1845 р. перед відвідуванням Маріуполя великим князем Костянтином Миколайовичем [3, с.92].

Зазначені карти м. Маріуполя дозволяють стверджувати, що фортеця Кальміус знаходилась не в тому місці, де встановлено пам’ятний камінь, а південно-східніше пам’ятника – на високому мисі правого берега в гирлі однойменної річки. На картах також зображена церква, яка стояла в кінці центральної міської вулиці того часу – Єкатерининської. Саме на місці цієї церкви, зруйнованої в 1930-і рр. пізніше й збудували ДТСААФ – в даному випадку це репер для визначення можливого розташування фортеці. Фотографія цього періоду, надана співробітниками Маріупольського музею, свідчить, що в цей час мис був щільно забудований приватними одноповерховими будинками, на даний час вже зруйнованими.

Обстеження місцевості, яке було проведено разом з місцевими краєзнавцями, дозволило виявити в цьому районі вільну ділянку за будівлею «Донецькобленерго». Саме там був закладений розкоп. На окресленій території була виявлена велика кількість будівельного сміття, що дуже ускладнило роботу, тому загальна досліджена площа склала тільки 62 кв. м при потужності культурного шару до 1,6 м.

На глибині 0,70 м була знайдена ділянка бруківки, яка тягнулася у напрямі південний захід – північний схід (мостова або подвір’я). Для кладки бруківки було обрано мостове каміння неправильної форми, переважно невеликих та середніх розмірів. частково зафіксована ділянка каміння, більшого за розмірами. Зазвичай, так оформлюють кути або зовнішні краї кам’яної кладки. Частково зберігся шов кладки, що йде по діагоналі до довгої осі розкопу. Такі камені під час спорудження бруківки клалися поперек руху. Поверхня каменів завальцьована, ймовірно, внаслідок довгої експлуатації.

Вище та нижче бруківки були знайдені речі, що датуються другою половиною ХІХ – 60-ми рр. ХХ ст.

Було зафіксовано досить велике за площею просідання бруківки в західній частині розкопу. Подальші дослідження показали, що під бруківкою знаходилося більш раннє приміщення. Воно було орієнтоване по лінії північний захід - південний схід та мало розміри 3,5 х 3 м, глибина від сучасної поверхні 2,8 м. У приміщенні виявлено шість стовпових ямок діаметром 0,25-0,35 м і глибиною 0,6-0,75 м від підлоги житла. Вони розташовані уздовж стін, орієнтованих по лінії північний захід - південний схід, при цьому чотири ямки були розташовані в кутах (Рис.1,2). На дні п’яти ямок лежали необроблені пласкі шматки черепашнику, у шостій ямці знайдено уламки чавунного котелка. В стовпових ямках не було знайдено залишків дерева. Це означає, що стовпи там знаходилися недовго та були відносно швидко вилучені. Ніяких залишків вогнища чи печі знайдено не було. Скоріш за все, приміщення мало господарче призначення та носило тимчасовий характер.

Рис.1-2.

Котлован знаходився на корінному правому березі р. Кальміус, але не на найвищій точці рельєфу. Його не засипали, а залишили відкритим, про що свідчить наявність горизонтальних прошарків різного кольору та консистенції, що утворились внаслідок змивання ґрунту під час дощів. Приміщення запливало поступово за рахунок розмиву. Факт наявності великої ями, яка була не засипана (до того ж в неї не викидали сміття), говорить про те, що впродовж певного часу після закінчення функціонування приміщення ця ділянка не була заселена.

На дні котловану та трохи вище було знайдено три фаянсові помадниці (рис.3), люлька для паління турецького зразку типа «тахта-чубук» (рис.4) [14] та кілька фрагментів світло-глиняних гончарних посудин, прикрашених в техніці «описка» бурою глиною.

Рис.3-4.

Знайдена трубка була світло-коричневого кольору з лощеною поверхнею. Шийка розділена вертикальними гранями, що обмежують прямокутні вертикальні площині. На кожній площині розташовано однаковий штампований рослинний орнамент. Тулуб чашечки орнаментовано рядами здвоєних паралельних ліній, між якими містяться відбитки штампа у вигляді вертикально витягнутих овалів, утворених дрібними паралельними насічками. Тулійка гранчаста, орнаментована біля втулки дрібними паралельними насічками. На чашці, в основі тулійки знаходиться штамп у вигляді листочка. Висота чашечки 3см, діаметр вінчика 4 см. Довжина тулійки 2,5 см, діаметр 2 см Трубка, безсумнівно, турецького виробництва, а зважаючи на клеймо, виготовлена, можливо, в Софії [14].

Помадниці – це невеликі циліндричні посудинки з фаянсу, вкриті зовні синьою глазур’ю. Вони мали конусовидне заглиблення всередині та масивне дно з кільцевим піддоном. Помадниці зазвичай використовувалися для утримання косметичного засобу (помади), яку зокрема чоловіки застосовували під час догляду за вусами та зачіскою.

Судячи з сумісного залягання в житлових комплексах козачої фортеці Азова XVIII ст. [15, рис. 5], турецькі трубки «тахта-чубук» та помадниці були характерними атрибутами азовських козаків. В досліджених комплексах запорізьких козаків помадниці, наскільки нам відомо, ніде знайдені не були. Запорожці не використовували таких засобів для догляду за волоссям – їхні вуса та «оселедці» цього не потребували.

Біля південно-східної та північно-західної стінок приміщення знайдені залишки двох дерев’яних дощок (очевидно, розколотих вздовж), в які було вбито декілька кутих залізних чотиригранних цвяхів, зігнутих майже посередині (рис.5,6). Довжина цвяхів у початковому вигляді становила близько 12 см, що відповідає розмірам корабельних цвяхів [16, с.207]. Це дозволяє припустити, що дошки колись були фрагментами обшивки козацького судна.

Рис.5-6.

Отже, знайдений комплекс можна характеризувати як козацьке господарське приміщення XVIII ст., яке мало глибокий котлован з підпорними стовпами. Воно було досить добротним, хоча й носило тимчасовий характер. Цікаво також, що на дні будівлі знаходилися фрагменти корабельної обшивки. У вищих, більш пізніх шарах було знайдено мідну монету – 1 деньгу 1747 р. (Росія, Єлизавета Петрівна), що дає підстави для датування комплексу першою половиною XVIII ст.

Спершу приміщення було віднесено до традиції запорізьких козаків [17], але згодом автори дійшли висновку, що комплекс належить азовським козакам. Така інтерпретація відповідає комплексу побутових речей і добре вписується в загально історичний контекст зазначеного часу.

Гирло Кальміусу було традиційним місцем конфліктів між донськими та запорізькими козаками. Конфлікти часто мали вигляд миттєвих воєнних операцій [18, с.18], а це не потребувало жодних будівельних робіт та використання морських кораблів. Можна припустити, що приміщення з стовповою конструкцією було пов’язане з більш масштабною подією. В ній брали участь козаки з Азову, які використовували судна, що могли плавати по морю. Знахідка речей, пов’язаних з азовськими козаками в поєднанні із залишками морського судна можуть свідчити про те, що в якийсь період до 1747 р. в гирлі Кальміусу перебували кораблі з Азову.

Нам відома лише одна подія цього часу, яку можна пов’язати з даним комплексом. Вона стосується історії гребної флотилії під командуванням віце-адмірала російського флоту П. П. Бредаля часів російсько-турецької війни 1735–1739 рр. Судна цієї флотилії були великих розмірів. В них вміщувалося до 40 чоловік, дві трьохфунтові гармати та необхідний вантаж [19, с. 76]. Вони повинні були виходити у море, тому під час їх будування використовували корабельні цвяхи.

Відома коротка хроніка подій 1738 р., яка виглядає наступним чином:

«18 апреля. Флотилия вице-адмирала Бредаля в количестве 100 лодок, приняв десант в 1500 донских казаков (пеших) и погрузив 5-месячный запас продовольствия для них, вышла из Азова к устью реки Кальмиус на присоединение к корпусу генерал-фельдмаршала Ласси.

25 апреля. Прибытие флотилии вице-адмирала Бредаля к устью реки Кальмиус. 3 мая флотилия Бредаля была усилена прибывшим из Азова отрядом из 48 лодок с десантом из казаков и пехоты. 8 мая флотилия Бредаля по приказанию Ласси покинула устье реки Кальмиус и направилась к местечку Берды (Бердянск), куда и прибыла 9 мая» [20].

Треба пояснити, що генерал-фельдмаршал російської армії Пітер Лассі рухався з 40-тисячною армією з Азова на Крим і на цьому шляху переправлявся через р. Кальміус. Тобто на протязі майже трьох тижнів в гирлі Кальміусу знаходився табір флотилії Бредаля, для існування якого безперечно були необхідні господарчі будівлі. Беручи до уваги посушливий клімат Південно-Східного Приазов’я та повну відсутність будівельного лісу, можна припустити, що стовпи для будівель козаки возили з собою на човнах. Після закінчення стоянки стовпи викопували та забирали, а котловани могли залишати не засипаними. Ймовірно, під час розкопок був знайдений саме такий котлован.

Котлован приміщення азовських козаків заповнювався ґрунтом упродовж тривалого часу. Виходячи з того, як просіла бруківка XIХ ст., котлован зверху мав вигляд заглиблення, яке згодом могло бути використане вже запорізькими козаками Кальміуської паланки в якості сміттєвої ями. Саме в цій частині заповнення та трохи вище було зроблено найбільш цікаві знахідки, які належать до побуту запорізьких козаків. Насамперед, це 11 курильних трубок різного ступеня збереженості. Ще одна козацька трубка, по характеру оформлення найбільш рання, походить з шару. Козацьким люлькам присвячена велика кількість досліджень, але той чи інший фасон люльки зазвичай датується дуже широко – наприклад, XVII-XVIII ст. Закритих комплексів з люльками досліджено дуже мало. Але разом з трубками була знайдена й мідна монета 1747 р., про яку вже згадувалося вище. Отже, ці знахідки датуються серединою XVIII ст. Знахідка трубок як одного з найяскравіших індикаторів матеріальної культури запорізького козацтва, і монети як хронологічного показника в поєднанні з даними картографії дозволяє стверджувати, що досліджуваний комплекс відносився до часів існування Кальміуської фортеці.

Серед трубок немає жодної цілої. Свого часу всі вони були пошкоджені або просто розбиті, і тому викинуті. Нижче надано опис екземплярів, що збереглися найкраще.

1. Трубка з чорним задимленням, на обох сторонах чашечки-рельєфний орнамент у вигляді грубо зображених розеток. На тулійці гладкий валик. Ливарний шов погано затертий. Край вінчика чашечки злегка відігнутий. Висота чашечки 1,7 см, висота шийки – 2,3 см, діаметр вінчика чашечки – 2,2 см. Довжина тулійки 2,4 см, діаметр – 2см. Довжина втулки 4,3 см, діаметр 1,5 см.(рис.7).

Рис.7.

2. Шийка трубки. У зламі глина червоного кольору, поверхня світла. Шийка гранчаста. На кожній грані червоною фарбою нанесений орнамент – композиція з вертикально розташованих трикутників і ромбів, з’єднаних вершинами. Зверху вінчик прикрашений наліпним комірцем, верхня частина якого розчленована вертикальними лініями, нижче – дрібними канелюрами. Під ними – гладкий валик. Рельєфна композиції покрита червоною фарбою, частково стертою. Трубка оригінальна, аналогів знайти поки не вдалося (рис.8).

Рис.8.

3. Тулійка червоно-глиняної трубки з невеликою ділянкою чашечки. Край тулійки на розширеній частині орнаментований лінією дрібнозубчаста штампа. На нижній частині тулійки – відбиток штампа у вигляді кола, заповненого косою сіткою (рис. 9). Аналогічний штамп відомий на поселенні Козача Пристань (Донецька обл., Слов'янський р-н). [21, рис.1,3] (рис.9).

Рис.9.

4. Трубка, чашечка якої змодельована у вигляді чоловічого обличчя з загнутими догори вусами і короткою борідкою. Край вінчика прикрашений гладким валиком, який моделює нижню частину головного убору, з під якого вибивається волосся. Трубка збереглася практично цілком, але в ній пробито невеликий отвір, який робив використання неможливим. Висота чашечки 3,1 см, діаметр вінчика 2,1 см. Тулійка коротка, довжина близько 1 см, діаметр 1см (рис.10,11). Трубки із зображенням обличчя з'являються на Україні в середині XVIII ст. [22, с.80].

Рис.10-11.

5. Несподіваною виявилася знахідка голландської фаянсової трубки білого кольору. На поверхні є рельєфний штамп, що позначав, ймовірно, ємність трубки. Висота чашечки 4 см, діаметр вінчика близько 5 см. Збереглася частина мундштука довжиною 7 см (рис.12,13). На території Донбасу поки відома тільки одна знахідка голландської трубки – на багатошаровому поселенні Видилиха (Донецька обл., Слов’янський р-н) [21 Кравченко, Духин, 2000, рис. 3,8). Такі трубки у великій кількості зустрічаються в міських шарах Москви і Петербурга XVII – XVIII ст. [23, с.71]. Пропорції трубки з фортеці Кальміус характерні для пізнього часу. З точки зору датування комплексу важливо те, що з середини XVIII в. привезення голландських трубок до Росії припиняється.

Рис.12-13.

Зображення довгих голландських трубок добре відомі з європейської та російської живопису цього часу [24, с.41; 25, с. 69]. Але, якщо для самих голландців такі трубки були звичайним аксесуаром курця всіх верств населення, то в російському побуті вони виявлялися атрибутами заможного городянина.

На тлі інших знахідок у Кальміусі голландська трубка виглядає дисонансом. Її архітектоніка повністю суперечить традиціям тютюнопаління запорізького козацтва. Такі трубки є суцільнолитими, (що підтверджує характер зламу нашої трубки). Чубук досягав довжини 25-40 см при діаметрі внутрішнього каналу 1 мм [23, с.72] (на кальміуському примірнику 3 мм). Подібні трубки були мало придатні для військового побуту. Природно, що для таких трубок використовували дорогий тютюн високої якості. Вони вимагають особливого догляду, їх складно чистити, до того ж вони були незручні при перенесенні та могли легко зламатися.

Козаки надавали перевагу складеним трубкам – з керамічною чашечкою і дерев’яним (тростинним) чубуком, причому чубук і чашечка носилися роздільно [22, с.80]. Це було зручно для зберігання (чашечки трубок нерідко носили за відворотом шапки). На Україні вирощували і використовували (в т.ч. на продаж) низькосортний махорковий тютюн [24, с.40]. Спроби долучити місцеве населення до споживання імпортних сортів успіху не мали. «Туземные простолюдины не требуют от табака никакого аромата, но зато особенный вкус и тяжелый запах в возможно большей степени» [22, с.81].

На те, що козаки використовували низькосортний тютюн, вказують і розміри чашок: «Большие чашки лучше подходят для табаков, которые сгорают относительно быстро, маленькие – к медленно тлеющим» [26]. Всі трубки з цього комплексу, крім голландської, ймовірно, виготовлені в Україні. Вони мали маленькі чашечки, що підтверджує низькосортності тютюну.

Можна припустити, що власник голландської трубки курив тютюн кращої якості, ніж інші мешканці фортеці. Навряд чи ця трубка була трофеєм, адже до неї повинен був додаватися і тютюн особливої якості. Малоймовірно, що у фортеці запорізьких козаків якимось чином з'явився іноземець або виходець із заможних міських верств Російської імперії. Швидше за все, голландська трубка могла належати одному з «столичників». Так називали козаків, яких направляли до столиці за платнею і хлібом, де вони отримували грошову винагороду і навіть медалі [1, с.122]. «Столичники» цілком могли переймати якісь елементи російського міського побуту.

6. За межами приміщення в шарі знайдена трубка світло-коричневого кольору. Тулуб чашечки має яскраво виражений гребінь (наліпний виступ вздовж дна) та прикрашений вертикально розташованими канелюрами. Нижче шийки знаходиться розчленований валик, виділений зверху і знизу відбитками зубчастого штампу. Висота чашечки 4 см, діаметр 2,8 см. Діаметр отвору тулійки 7 см (рис.14). Те, що ця трубка синхронна за часом трубкам з приміщення, підтверджує фрагмент такого ж гребеня червоно-глиняної трубки, знайденої в приміщення.

Рис.14.

Зі спільного із люльками комплексу походить також більше 300 фрагментів світло-глиняних гончарних посудин, прикрашених «опискою». Така кераміка характерна для Слобідської України і традиційно датується широкими межами XVII–XVIII ст. (рис.15-18). Треба зауважити, що 21 фрагмент такої ж кераміки було знайдено в комплексі азовських козаків. В цьому нема протиріччя, адже вироби слобожанських керамістів продавалися на широких теренах, в тому числі і на півдні Росії.

Рис.15-18.

Під час розкопок з’ясувалося, що котлован був перекритий потужним шаром попелу з вугіллям. Відомо, що у 1768 р. у зв’язку з небезпекою татарської навали козаки залишили фортецю та переїхали на р. Самару [8 с.28]. Наступного року фортеця була спалена татарами [10, с.180]. Тому найбільш ймовірно, що сліди горіння пов’язані зі знищенням дерев’яних укріплень фортеці під час цієї пожежі.

Подальша доля гарнізону фортеці в період 1769–1774 рр. точно невідома і описується по-різному. Є дані, що в 1771 р. Самарська полкова адміністрація на чолі з останнім полковником Кальміуської паланки Петром Велігурою повертається з Самари на Кальміус та займається відродженням Кальміуської слободи [8, с.28]. Залишається незрозумілим, куди, власне, повертається адміністрація. Можливо, це була переправа через Кальміус, де в 1773 р. І.А. Гільденштедт бачив козацький форпост [8, с.28]. Але є багато свідчень, що козаки повернулися на колишнє місце в гирлі Кальміусу (а певна частина козаків взагалі не залишала його).

Про те, що частина запоріжців залишилася на тому самому місці, повідомляв губернатор Азовської губернії В.О. Чортков в листі до намісника Г.О. Потьомкіна 23 лютого 1776 р. Він бачив на Кальміусі «множество православного народа» – колишніх запорізьких козаків, що проживали в землянках ловили рибу неводами та платили податки в казну [27, с. 64]. За задумом губернатора саме в гирлі річки Кальміусі планувалося будівництво нового міста [27, с.64]. За клопотанням В.О. Чорткова було відновлено запорізьку Свято-Миколаївську церкву у місці її початкового перебування [28, с.461].

У 1778 р. почалося будівництво міста Павловська – центру Павлоградського повіту Азовської губернії. Павловськ тоді був невеликим і малонаселеним. У 1779 р. там зареєстрували 75 чоловік, з яких 57 – колишніх запорізьких козаків [27, с.66]. Свідченням розвитку ремесел в місті в цей час є комплекс гончарного браку з майстерні по виробництву люльок для тютюну, який зберігається у фондах Маріупольського краєзнавчого музею. Він був виявлений ще в довоєнні часи за невідомих обставин в районі, прилеглому до місця розкопок, і ретельно не вивчався.

Це непридатні для паління люльки зі слідами розчину, які було використано як компонент формувальної суміші для обмазки череня гончарної печі. Люльки, чорного кольору, невеликого розміру виготовлялися з застосуванням декількох форм.

Серед них є датовані. Вони мають циліндричну чашечку, тулійку з рельєфним вінчиком, прикрашеним формованим орнаментом у вигляді смуги насічок. Висота чашечки 2,2 см; довжина 3,0 см; діаметр вінчика 1,8 см; діаметр вінчика тулійки 2,0 см (МКМ. – 323-А; МКМ. – 314-А; МКМ. – 1-КСП.)¹ (рис.19,20). Трубки такого фасону були знайдені зокрема в Росії, на теренах Брянщини [29, с.168].

Рис.19-20 (в рамках - фрагменты изображения клейм в отраженном виде).

При першій публікації було відмічено, що трубки мають тавро [10 с.185]. Це не зовсім точно. У нижній частині чашечки на протилежних боках містяться два «картуші» з рельєфним написом у дзеркальному відображенні: «ГОД» та «780», тобто це не тавро, а чітка дата виготовлення цієї серії люльок. Враховуючи поширену в діловодстві Російської імперії XVIII ст. практику пропуску цифри, що означає тисячоліття, можна зробити висновок про існування у Павловську майстерні з виробництва люльок щонайменше у 1780 р. Треба зауважити, що сліди таких майстерень у XVII–XVIII ст. зустрічаються дуже рідко. О. Коваленко довела, що маріупольська майстерня – одна з трьох, поки що відомих на Лівобережній Україні [24, с.41–42].

У 1780 р. на Кальміусі з’явилися православні греки – переселенці з Криму, і наступив новий етап маріупольської історії. З розвитком міста площа колишнього запорізького форпосту перетворилася на базарну і була забудована крамницями, прилавками, складськими приміщеннями тощо (базар на цьому місці існував до кінця 1950-х рр.). Тут встановили міські ваги. Згодом на прилеглих по периметру вулицях розташовувалися склади, заїжджі двори, готелі. На протязі ХІХ - поч. ХХ ст. це був не лише торговий, але і громадський центр Маріуполя. Тут знаходився головний храм міста – Харлампіївський собор та церква св. Катерини, адміністративний орган греків – Маріупольський грецький суд, Маріупольське повітове земство, приходське училище, поштова станція, макаронна фабрика та інші об’єкти.

В верхніх шарах розкопу були знайдені картечна куля та уламок артилерійської гранати для 68-фунтової гармати. Ці знахідки можна віднести до періоду Східної війни 1853 - 1856 рр., коли Маріуполь двічі піддавався нападу англо-французької ескадри. Відомо, що 24 травня та 14 - 15 жовтня 1855 р. місто було обстріляно з гармат, внаслідок чого постраждало багато будинків, собор, біржа [27, с.98– 99].

Чимало матеріалу з розкопок підтверджує активне використання даної міської ділянки в якості торгового та громадського центру. Головним датуючим матеріалом є монети: 2 коп. 1814 р., 1 коп. сріблом 1841 р., «денежка» 1855 р., 5 коп. 1858 р., 2 коп. 1864 р., 1 коп. 1866 р. На рівні бруківки виявлено монети 1 коп. 1898 р. та 2 коп. 1907 р. а також два формених бронзових ґудзика. Один – із зображенням «стовпа закону"(так званий «сенатський чекан» Санкт-Петербурзької мануфактури ґудзиків) службовця Міністерства юстиції Російської імперії, другий – із зображенням російського гербу зразка 1857–1917 рр., виготовлений на міднопрокатному заводі І.І. Чікіна (Гатчинський повіт, с.Чикіно). Тут же знайдено бронзову службову печатку з написом вздовж матриці: «Л.Д. МАСТЕРОВЪ» та по колу «СТАНИЦА НОВОНИКОЛАЕВСКАЯ» (рис.21, 22). Станиця Новомиколаєвська Війська Донського – нині м. Новоазовськ , що знаходиться у 40 км від Маріуполя.

Рис.21-22 (в рамке - отраженный вид печати).

Як в нижніх, так і у верхніх шарах розкопу зроблено численні знахідки фрагментів різноманітного фарфорового, фаянсового та полив’яного столового і кухонного посуду XIX–XX ст. виробництва російських і зарубіжних заводів. Серед маркірованих зразків привертають увагу фрагмент глибокого блюдця з клеймом "С З К Б" фабрики Батеніна (м.Санкт-Петербург, 1814 - 1832 рр.), фрагмент донця з клеймом «ФАБРИКИ МАРКОВА» (с. Коняшине Бронницького повіту, друга половина ХІХ ст.). Представлено фрагменти посуду з клеймами різних заводів Кузнєцових, у тому числі Новохаритонівської фабрики (1810–1860-і рр.), фабрики С.Т. Кузнєцова в с. Дульово (1850–1860-і рр.), М.С. Кузнєцова в Ризі та Харкові (кін. XIX – поч. XX ст.). Характерні знахідки фрагментів скляного посуду і тари, у тому числі аптечних флаконів (рис.23). Одна з аптечних пляшечок має рельєфний напис «М.П. Поповъ». Знайдено також залізні інструменти (долото, молоток, риболовецьке приладдя), ножі і виделки з кістяними ручками, набійку на чобіт. Широко представлені кістки тварин зі слідами пиляння та шліфування.

Верхні шари містять будівельні матеріали кінця XIX ст. – 60-х рр. XX ст., зокрема, фрагменти і цілі екземпляри цегли та черепиці, (марсельської і «татарки»), плиток для покриття підлоги, скла, цвяхів тощо. Є екземпляри черепиці Олександрівського заводу м. Маріуполя поч. XX ст., керамічна плитка Слов'янського заводу, цеглина невідомого виробника з клеймом "І В".

Таким чином, матеріали розкопок 2010-2011 рр. дають можливість уточнити початкове місце розташування Кальміуської фортеці та підтвердити дані карт та письмових джерел. Вони також свідчать про участь азовських козаків в історичних подіях ХVІІІ ст. на цій території. Навіть невеликий обсяг розкопок разом із залученням матеріалів з фондів Маріупольського краєзнавчого музею розширив джерельну базу вивчення повсякденної історії міста середини XVIII - початку XX ст. Отже, розглянуті в статті матеріальні джерела ХVІІІ - ХХ ст. в комплексі з письмовими відомостями розширили існуючі уявлення про окремі питання історії Маріуполя, зокрема козацького періоду, який й надалі потребує уваги дослідників.

¹ Тут надаються шифри предметів з фондових колекцій Маріупольського краєзнавчого музею.

Джерела та література

1. Скальковский А.А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. – Одесса, 1841г. – 461c.

2. Яворницкий Д.И. История запорожских казаков. – К.: Наукова думка, 1990. – Т.1. 592с.

3. Тимошевский Г.И. Основание Мариуполя и некоторые данные к его истории // Мариуполь и его окрестности. – Мариуполь: Типо-Литография А.Л. Франтова, 1892. – 442с.

4. Пірко В.О. Кальміуська паланка // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – Київ, 2001. – Т.6. – .70-78.

5. Макаренко М.О. Житла «Забродів» // НА ІА НАН України. Фонд ВУАК, 1931, №539.

6. Кучугура Л.І. Домаха в гирлі Кальміуса // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – Вип. 17. – К., 2008. – С.159-162.

7. Пірко В.О. Заселення Степової України в XVI-XVIII ст. – Донецьк: Вид. «Український культурний центр», 1998. – 124с.

8. Пірко В.О. Формування та заселення Кальміуської паланки // Донецький вісник наукового товариства ім Т.Г.Шевченка. – Донецьк: Східний видавничий дім., 2009. – т.25.– С. 6-32.

9. Усачук А.Н., Полидович Ю.Б., Колесник А.В. Курганы Донбасса в народном восприятии и научной практике (до начала ХХ века): мифы и реальность. – Археологический альманах №14 – Донецк, 2003.– С.13-55.

10. Кучугура Л.І, Саєнко Р.І. Козацькі старожитності м. Маріуполя та його околиць // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Вип. 7. – К., 1998. – С.178-187.

11. Саенко Р.И. Запорожские казаки в Северном Приазовье. XVI век – 1775 год // Мариуполь и его окрестности: взгляд из XXI века / Божко Р.П., Були Т.Ю., Гашененко Н.Н и др.– Из. 2-е измен. и доп. – Мариуполь: «Рената», 2008.– С.55-62.

12. Російський державний архів давніх актів – Фонд 1356. – Катеринославська губернія. –№ 165.

13. Путевые заметки ректора Екатеринославской духовной семинарии, архимандрита Иакова Вечеркова, впоследствии епископа Саратовского, архиепископа Нижегородского // Летопись Екатеринославской архивной комиссии. Вып. 6. – Екатеринослав, 1910.– С.38-88.

14. Волков И.В. Частная коллекция турецких курительных трубок из Москвы // (Электронный ресурс): Режим доступа www. opentextnn. ru/history/ archaeology/library/?id=836.

15. Широченко Э.Б., Масловский А.А. Археологические исследования в Азове и разведки в Азовском районе в 2009г. // Историко-археологические исследования в г. Азове на Нижнем Дону в 2009 г.– Азов, Издательство Азовского музея-заповедника, 2011. – Вып.25. – С.164-189.

16. Лермантов В. Гвозди. // Энциклопедический словарь Брогауза и Ефрона – СПб, 1892. – т. VIII. – С.207.

17. Горбов В.Н., Божко Р.П., Кучугура Л.И.. Шевченко Н.С. Исследования на территории г. Мариуполя.// Археологічні дослідження в Україні в 2011 році – В друку.

18. LV. Кальмиусская паланка. Ревизия начал. Тезисы к докладу // Мариупольский краеведческий сборник – Мариуполь: «Рената», 2010.– С.15-28.

19. Ластенко А.В. К вопросу о месте гибели Азовской флотилии под командованием П.П. Бредаля в 1737г. // Музейний вісник.– Запоріжжя, 2005. – вип. 5. – С.75-90.

20. Боевая летопись русского флота: Хроника важнейших событий военной истории русского флота с IX в. по 1917 г. // (Электронный ресурс): режим доступа http:// militera. lib.ru/ h/boevaya_letopis_flota/11.html.

21. Кравченко Э.Е., Духин А.И. Керамические люльки и мелкая пластика поселения Казачья Пристань // Межэтнические культурные связи в Донбассе: история, этнография, культура. Донецк, 2000.– С.147-160.

22. Археологія доби українського козацтва XVI – XVIII ст. – К.:1997. – 333с.

23. Розенфельд Р.Л. Московское керамическое производство XII-XVII вв. – М.: Наука, 1968. – 123с.

24. Коваленко О. Глиняні люльки XVII-XVIIІ ст. (за матеріалами Полтавщини). – Опішне, 2008.

25. Сокровища русского народного искусства. Резьба и роспись по дереву. – М.: Искусство, 1967. – 261с.

26. Курительная трубка // (Електронний ресурс) Режим доступу: ru.wikipedia.org› Курительная трубка.

27. Божко Р.П. Мариуполь и его окрестности в первой половине ХІХ века // Мариуполь и его окрестности: взгляд из XXI века (Текст). / Божко Р.П., Були Т.Ю., Гашененко Н.Н и др.– Из. 2-е измен. и доп. – Мариуполь: «Рената», 2008. – С.83-99.

28. Феодосий (Макарьевский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия.– Екатеринослав, 1880. – Вып. 1-й. – 573с.

29. Пусь В.М, Ещенко В.М. Табакокурение и курительные трубки Стародубщины XVII – XVIІІ вв. // Деснянские древности. – Брянск, 2008.– С.165-178.

Источник: Расширенный вариант одноименной статьи, опубликованной в Донецькому віснику Наукового товариства ім. Шевченка. Т.34.- Донецьк: Український культурологічний центр, Східний видавничий дім, 2012 и в Літопису Донбасу: Краєзнавчий збірник. Випуск №20 / Складання та оформлення Дєдкова О.М. - Донецьк, 2012. Выкладывается с разрешения авторов.

При использовании материалов с данного сайта ссылка на него не обязательна, но желательна : )