ПАПАКОМА - забытые страницы истории Северного Приазовья
Главная | Статьи |
Топонім і гидронім «Домаха» широко використовувався перш за все уздовж русла р. Дніпро і його приток від верхів'я до гирла1 і відображає напрям руху потоків слов'янського населення2. Нам відомо 63 назви «Домаха» і її варіанти (Домашка, Домашин(а), Дома, Домашнів). Основна кількість «Домах» (32 назв - вітки Дніпра, його протоки, озера, острови, балки, яри, села) зосереджені в луці Дніпра, його нізині та на прилеглих в цьому районі його притоках і 23 потрапляє в зону локалізації козацьких паланок. Поодинокі «Домахи» відомі у верхів'ях Волги, на Чудському озері, в Закарпатті, а на Південному Бузі, Дністрі вони знов таки тяжіють до Дніпра та його притоків. У районі порогів – як в незручному для помешкання та рибальства місці – відомі лише 4 назви у варіантах „Домашня/Домашнів”. Не відомі нам подібні назви і в зоні розселення донських козаків. «Домаха» в гирлі р. Кальміуса є найпівденно-східнішою точкою розповсюдження цього гидроніму (див. додаток 1). |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
1779 1784 1811 1826 1883 1903 1910 1930 Современность Рис.1-9. Устье Кальмиуса и Домаха на планах Мариуполя разных лет. |
Вперше згадку про Домаху в Північному Приазов'ї знаходимо в листах і рапортах губернатора Азовської губернії В.О. Черткова 1776 р., стурбованого заселенням знов придбаних володінь Російської імперії. У своєму рапорті від 23 лютого 1776 р. він писав: «…когда отдать донцам [земли с востока на запад, включая Кальмиус] по Кальчик, то уже удобного места для постройки полагаемого в том краю (треба вважати, в гирлі Кальміусу – Л.К.) города, где и развалины древнего города же домахи состоят, сыскать едва ли будет можно…».3 Про те, «…что из развалин прежде бывшего там […на устье реки Кальмиус при Азовском море…] города Домахи да и довольного числа по берегу камня можно будет делать строение», згадується і в «Описание границ Азовской губернии» в 1777 р.4 У "Описании городов и уездов Азовской губернии" (1782 р.) читаємо: "Мариуполь построен в 1780 г. для поселения выведенных из Крыма греков на том самом месте, где был древний город Адомаха, на берегу Азовского моря, на правой стороне реки Кальмиуса...»5. У продовженні опису надана характеристика Маріуполю та його окрузі: «…Вода хоть в море и в реках Кальмиус, на Домахе, при устьях солоновата, недостаток сей с излишком награждается исходящею тут из камня ключевою водою, которой для жителей города Мариуполя изобильно, а в прочих реках и озёрах довольно хороша и приятна»6. У «Камеральном описании городу Мариуполю с выгонною землёю» (1825 р.), складеному землеміром Я. Калоферовым і що супроводжується картою, читаємо: «Город Мариуполь… начался построением на том месте, где в древнее время существовал город адомахия, от коего и ныне выходящий с правой стороны речки Кальмиуса проток, через который устроен для проезда на пристань небольшой общественный деревянный мост, получил название своё по имени того города Залив Домаха; он разливается у самой подошвы той горы, где некогда была устроена крепость по имени неизвестная, коей бастионы и рвы поныне в натуре ещё видны»7. Там же згадується і озеро Домаха8. Одночасно з описом Маріуполя («…Некоторые полагают, что он поставлен на том месте, где находился некогда город Домаха, но едва ли это справедливо…») архієпископ Гаврило (1844 р.) наводить занотовану у місцевого грецького населення легенду про козачку Домаху. Вона нібито перерила перешийок, що відокремлював суху балку біля її будинку від р. Кальміус. Після цього вода ринулася з річки в сухий яр та у Кальміуса утворилися два «гирла». А новий потік назвали «річка Домаха» на честь цієї жінки. «Он существует и поныне. И, будучи довольно глубок, весьма полезен тем, что представляет удобство приставать в нём, грузиться и выгружаться мореходным промышленным судам»9. «Вдали от Коша запорожского, в Калмиусской паланке, при впадении Кальмиуса в Азовское море, на древнем казацком пепелище в старинном запорожском займище, называемом Домахою, где в 1779 г. греческие переселенцы устроили г. Мариуполь, сидели куренями и зимовниками многие зашедшие низовые люди…», - так описував єпископ Феодосій (Макар'євській) ситуацію в гирлі Кальміуса з приводу історії козацької церкви в укріпленні10. Займище треба розуміти як заливні луги або багнисті низини, що заростають очеретом, плавні. Річка Кальміус впадала в Азовське море трьома гирлами: центральним (на плані м. Маріуполя 1832 р. він позначений як нове русло річки), лівим (там же позначений як старе русло) і правим (зараз засипаний). Під час опрацювання планів міста 1782, 1784, 1793, 1811, 1825, 1826, 1832, 1910, 1930 рр. чітко відстежується тенденція скорочення правого гирла. Вже на плані 1825 р. воно пімічено як «озеро Домаха», що повторюється на планах 1826, 1910 рр. Найчіткіше простежується зв'язок між засихаючим правим гирлом та центральним на плані 1832 р., що є копією плану 1825 р., виконаним Я. Калоферовим11. Це засихаюче гирло підживлювалося водою з джерел, що йшли уздовж правого берега річки та з'єднувалися в струмок. Він та праве засихаюче гирло Кальміуса одержали, мабуть, назву «річка Домаха» в «Описании городов Азовской губернии»12. На плані 1832 р. можна бачити мости через верхів'я Домахи і через струмок, що впадає в неї. У 1816 р. для ремонту «моста через Домаху» витрачували гроші з міського бюджету13. Потужність джерел була вельми велика - до 400000 ведер води на добу14. Захід суден з моря в р. Кальміус було ускладнено внаслідок наносів піску і винесення алювія річкою, що було відмічене командиром Донської гребної флотилії віце-адміралом П.П. Бредалем ще в 1737 р.: «…в Кальмиусе ход самый узкий и мелкий понеже по обе стороны устья вышли две косы в убыли воды видные». Коса із західного (правого) боку від гирла Кальміуса помічена в лоції 1854 р. під назвою «Домашина россыпь»15, мабуть від назви розташованого поблизу «озера Домаха». У 1930 р. залишки стариці Домахи були засипані. Зараз в Слобідці - районі м. Маріуполя - збереглася вулиця Домаха. Таким чином, можна констатувати факт тривалого використання гидроніма Домаха в гирлі Кальміуса. Ми приєднуємося до думки, що слово «Домаха», вже втрачене в українській і російській мовах, має значення не тільки як обжите місце та як (у рибалок) житло, будинок, місцеперебування, але і перший улов, найближчий до стоянки рибалок16. Адже рибне багатство Азовського моря було майже легендарним, що відбилося у відомому епізоді розподілу рибних угідь між запорожцями і донцями в XVIII столітті17. Назва «Домаха» з'явилася на Кальміусі, як ми вважаємо, разом з приходом сюди «ватаг» запорожців для рибного промислу. У словниках давньоруської мови та XVI - XVII ст. вона не зафіксована, отже, має пізніше походження. У гирло Кальміуса заходила на нерест риба у весняний період. Засихаючий рукав міг бути і своєрідною природною пасткою для такої риби і її особливо полюбляли рибаки. Але питання про час появи тут назви «Домаха» поки залишається відкритим. В документах козаків назва «Домаха» по відношенню до гирла Кальміуса не згадується18. Проте вона існувала у греків, що перебралися з Криму та оселилися після козаків біля гирла Кальміуса. Одержавши від попереднього козацького населення певну топоніміку, вони лише користовувалися нею. Це широко відоме явище (порів. з існуванням в Криму топонімів «Готія», «капітанство Готія», «Готська єпархія» в періоди, коли готи вже давно були асимілювані чи полишили Тавріку). Вимагає окремого розгляду питання і про «місто Домаха». Використані джерела: 1. Эварницкий Д.И. Вольности запорожских казаков. Изд. 2-ое. - СПб., 1898. – С. 161, 178, 185- 186. Він же. Остров Хортица по реке Днепре (из поездки по запорожским урочищам)//Киевская старина. Т. XIV. – К., 1886. – С. 75. Географически-статистический словарь Российской империи.- Составил П. Семёнов. – Т. II. –СПб., 1865.- С.99-100. Словник гідронімів України. - Укладачі І.М. Железняк та ін. - К., 1979.- С. 35, 87, 180, 371. Отін Є.С. Гідроніми Східної України. – К.-Донецьк: Вища школа, 1977. – С. 125-126. 2. Отін Є.С. Гідроніми Східної України… – С. 127. 3. Рапорт В.А.Черткова Г.А. Потёмкину об установлении границ между Азовской губернией и территорией Войска Донского. - РДАДА. Ф. 16, оп. 1, сп. 588, ч.1.- Л. 12 зв. 4. Описании границ Азовской губернии. 1777 г. - РГАДА. Ф. 16, оп. 1, сп. 797, ч.3.- Л. 268 зв. 5. Мурзакевич Н. Описание городов и уездов Азовской губернии//ЗООИД. - Т. III. - Одесса, 1852. - С. 293. Новицкий Я. Описание городов Азовской губернии//Летопись Екатеринославской учёной архивной комиссии. Год первый. - Екатеринослав, 1904. - С. 78. 6. Мурзакевич Н. Описание городов и уездов… - С. 293-294. Новицкий Я. Описание городов Азовской… - С. 80. 7. Камеральное описание городу Мариуполю с выгонною землёю. - Межевая книга Екатеринославской губернии Александровского уезда города Мариуполя с выгонною землёю и с поселившимся на оной разными хуторами, владения того города из греков купцов и мещан. Межевание Калоферова 1825 и 1826 годов. - Мариуполь, 1877. - С.17 . 8. Межевая книга Екатеринославской губернии Александровского уезда города Мариуполя с выгонною землёю и с поселившимся на оной разными хуторами, владения того города из греков купцов и мещан. Межевание Калоферова 1825 и 1826 годов. - Мариуполь, 1877. - С. 3. 9. Гавриил. Переселение греков из Крыма в Азовскую губернию и основание Готфийской и Кафайской епархий//ЗООИД. - Т. I. - Одесса, 1884. - С. 201-202. 10. Феодосий Макаревский. Исторический обзор православной христианской церкви в пределах нынешней Екатеринославской епархии до времени формального открытия ея// Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Вып. 1. - Екатеринослав, 1876. - С. 69. 11. РГАДА, ф. 1356. Екатеринославская губерния, № 165. Фонди Мариупольського краєзнавчого музею. № 2631 н/д і 60/1. 12. Новицкий Я. Описание городов Азовской… - С. 80. 13. Божко Р.П. К вопросу о деятельности Мариупольской городской думы. Конец XVIII - середина XIX вв. (по материалам Мариупольского краеведческого музея)//Мариуполь: история и перспективы. Сборник трудов научно-практической конференции. - Мариуполь, 2002. - С. 26. 14. Адрес-календарь «Весь Мариуполь». - Мариуполь, 1910. - С. 77. 15. Лоция Азовского моря и Керчь-Еникальского пролива. - Составил А. Сухомлин. - Николаев, 1854. - С. 55. 16. Словарь украинского языка. Ред. Б.Д. Гринченко. - Т. I. - Репринт. - К., 1958. - С. 418 Отин Е.С. Географические названия крымских греков в топонимике Северного Приазовья. - Избранные работы. - Донецк, 1997. - С. 382-383. 17. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т.1. – К., 1990. – С. 34-40. 18. Там же. – С. 38-39.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Список скорочень: - ЗООИД - Записки Одесского общества истории и древностей - РГАДА - Российский государственный архив древних актов. Г. Москва Источник: Расширенный вариант статьи, опубликованной в сборнике Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. – Вип. 17. – К., 2008. – С. 159 – 162. Выкладывается с разрешения автора. * * * Додаток 1
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Главная | Статьи |